salivan

Томас Салліван

У червні 1908-го нью-йоркський продавець чаю Томас Салліван мав відправити клієнтам зразки нового сорту. Аби зекономити,він розклав невеликі порції не у традиційні залізні банки, а в шовкові мішечки, які зшив власноруч.

Клієнти вирішили, що чайне листя так і треба запарювати. Продавець здивувався, коли наступного місяця йому замовили чай у таких самих пакетиках.

Під час Першої світової війни англійські солдати насипали чай у бинт — так звану “чайну шкарпетку” або “чайну бомбу” — й заварювали в казанках.

1920-го чай у шовкових мішечках постачали лише в ресторани та готелі. Робили вручну. Та вже 1929-го в Німеччині розфасоване листя почали продавати й у звичайних магазинах, а пакетики виробляти на фабриках. Виготовляти з шовку було занадто дорого, тому невдовзі його замінили на марлю. У США в ту пору на чайні пакетики щорічно витрачали майже 7 млн метрів марлі.

Але вона надавала напою неприємного присмаку. Інженер американської паперової фабрики Фей Осборн узявся за розробку спеціального паперу для чайних пакетиків. Звернув увагу на м’який пористий матеріал, у який упаковували деякі сорти сигар. Осборн з’ясував, що його виготовляють у Японії вручну з якоїсь екзотичної рослини. Вирішує сам створити його. Пробує різні сорти дерев і зрештою зупиняється на манільських коноплях, з яких виплітають морські канати. У 1930-х пакетики з марлі ще конкурували з паперовими. Але винахід Осборна ставав дедалі популярнішим.

З початком Другої світової війни влада США не лише заборонила використовувати коноплі для чайних мішечків, але й конфіскувала в Осборна всі запаси для потреб флоту. Тоді підприємець домовився, що забиратиме списані канати з конопель, відчищатиме їх від бруду й мастил і робитиме з них пакетики. Та сировини все одно не вистачало. Інженер почав додавати до паперу віскозу. Вона мала пористу структуру, добре пропускала воду і не розмокала.

У всьому світі масово виробляти чайні пакетики почали 1953-го. Саме тоді винайшли фільтр-папір, який не надавав чаю жодного присмаку, пропускав воду, але утримував найдрібніші чаїнки всередині мішечка. Цей папір використовують для виготовлення чайних пакетиків і донині. Один такий містить у середньому 3,125 г чаю.